Директор «Карітас-Львів УГКЦ» є духівником у бригаді лікарів, які рятують від коронавірусу

Із настанням загрози пандемії коронавірусу у Львові почала функціонувати програма «Covчег». У її рамках діють такі напрямки: допомога людям з підозрою на коронавірус, які не уклали декларацію із сімейним лікарем, гаряче харчування для соціально незахищених людей та психологічна підтримка медиків. З благословення Митрополита Львівського УГКЦ владики Ігоря програму започаткували при “Шпиталі Шептицького” і реалізують у співпраці із Львівською міською радою, Благодійним фондом «Карітас-Львів УГКЦ», Фундацією Духовного Відродження, благодійниками та волонтерами. Навколо програми COVчег об’єдналися також представники ПЦУ, Вірменської апостольської Церкви, Римо-Католицької Церкви, створивши Екуменічний комітет медичної і соціальної допомоги. Поки що програма працює у тестовому режимі. Мета одна – у час випробувань карантином і загрозами коронавірусу робити справи милосердя і створити безпечний простір у власній домівці, яка за прикладом Біблійного Ковчегу, стане островом безпеки, порятунку життя і викликів, які прийшли ззовні. Номер гарячої лінії і консультації щодо питань медичного характеру: 0800 200 112

Отець Андрій Сенейко, директор Благодійного фонду «Карітас – Львів», запропонував свою допомогу у проекті як духовний наставник персоналу, а також працює у медико-санітарній бригаді.

Інтерв`ю з о. Андрієм було опубліковано на релігійному інтернет-ресурсі “Духовна велич Львова“. Журналіст Юліана Лавриш спілкувалась з отцем Андрієм про важливість такого служіння та про те, як духовно розраджувати вірян, які бояться вірусу.

Отче Андрію, розкажіть про свої функції у проекті «Covчег»?

Насправді у «Covчезі» я виконував різні функції – духівника, водія і медбрата. Для мене особисто – це несподіваний досвід, оскільки ще взимку, слухаючи про поширення вірусу у Китаї, ніхто з нас не підозрював, що переживатимемо щось подібне. Проект «COVчег» спрямований для профілактики як духовенства, так і мирян. Якби проект функціонував на всеукраїнському рівні, нам вдалося б швидше приборкати недугу. Отець Андрій Логін, директор «Шпиталю Шептицького», який, власне, зініціював сам проект, спитав, хто з отців бажав би займатися таким служінням. Я відгукнувся. Служіння непросте, адже постійно треба бути на «передовій» – виїжджати до хворих, що не зовсім безпечно, а також як волонтер виконувати різну практичну роботу. Особисто мені не випадало нагоди спілкуватися із хворими, оскільки така робота потребує забезпечення необхідного захисту, у тому числі відповідного костюма, зрештою у цьому не було відповідної потреби. З хворими спілкувалися наші лікарі, які могли кваліфіковано надавати підтримку.

Оскільки ви зголосилися бути духівником у цьому проекті, то у чому полягає, на ваш погляд, місія такого служіння?

Насамперед у молитві. Маємо у проекті служіння ранкової і вечірньої молитви, також Літургію. На мою думку, така спільна молитва єднає і скріплює людей. Сама ініціатива набуває іншого сенсу, адже миряни не просто зібралися заради творення професійної справи, а заради якоїсь вищої мети. А молитва завжди є підтримкою, запевненням йти далі і робити те, що робиш. Не завжди у нашому житті маємо можливість з одночасним виконанням професійних обов’язків ставати на молитву. Мав нагоду спілкуватися зі священиками, які приходили до нас на тестування COVID-19, з ними ми багато спілкувались про дотримання карантинних норм, зокрема про відмову у цілуванні ікон, хрестів у храмі. Чесно кажучи, не завжди всі священнослужителі погоджуються із нормами карантину, тому доводилось пояснювати, наскільки це важливо.

Сьогодні люди переживають страх перед викликами пандемії. Як можна їх заспокоїти?

Гадаю, що у медіа є дещо інформаційний перебір. Журналісти, наприклад, завжди акцентують увагу на цифрах – скільки захворіло осіб, скільки померло. Часто люди є абсолютно здоровими, проте наляканими. Звичайно, що про захворювання треба говорити, однак більше зосередитись на профілактиці вірусу – здоровий спосіб життя, особиста гігієна. Такий страх не сприяє ефективній життєдіяльності людини, родини, суспільства. Бували випадки, коли особа чи  сім’я хворі, але через бунт сусідів, їхнє незадоволення та агресію медики не завжди можуть потрапити на виклик. Звичайно, що хворі повинні бути на самоізоляції, але ми маємо навчитися їх підтримати. Потрібно думати не лише про фізичне, але й духовне здоров’я. Якщо все буде у гармонії, то можна буде принести чимало користі суспільству.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *