У світі, де успіх здебільшого міряється величиною відзнак та матеріальним благополуччям, інколи легко не помітити історії, які не підпадають під загальноприйняті стандарти. Історія Олени надихає нас не здаватися, боротися, та з оптимізмом дивитися у майбутнє.
Оленці 27 років – вона дуже допитлива та активна, обожнює танцювати, їздити із мамою на екскурсії і особливо до вподоби, ходити на музичні концерти.
«Ми живемо на Сихові і щоразу як є якийсь музичний захід такий – йдемо, не оминаємо жодного», – ділиться пані Олександра. – «Були на виступі Тараса Петриненка, Ірени Карпи, Юліка, Іллі Найди. Одного разу Оленку навіть закликали на сцену. Вона у нас артистка, а ще дуже любить фотографуватися та позувати», – сміється жінка.
Для спілкування дівчина використовує альтернативні засоби комунікації – із мамою жестову мову, а коли приходить на «Майстерню», то спеціальний застосунок, щоб виражати свої емоцій, думки та бажання, спілкуватися із друзями і розповідати як пройшов її день.
З початком пандемії для багатьох з нас звичне життя зупинилося, а весь світ, наче став на паузу. Особливо сильно відчула цю зміну на собі Оленка, яка через режим локдауну не мала змоги відвідувати свої улюблені місця чи спілкуватися з друзями. Брак комунікації лиш шкодив її настрою, через що дівчина стала неспокійною і дратівливою.
Про «Майстерню» пані Олександра взнала завдяки сарафанному радіо та зізнається, що справді хвилювалася, адже це була перша організація, куди повела донечку після 3-річної перерви:
«Я страшенно переймалася як вона тут буде, звикне чи ні, але було достатньо 2-3 візитів, щоб Оленка освоїлася», – пригадує мама. – «Спершу я привела її тільки на кілька годин, аби побула серед інших друзів, а тоді вона вже лишалася на цілий день».
Відтепер «Дружня майстерня» для Олени не тільки місце для спілкування із своїми товаришами — тут вона навчається та постійно тренує важливі навички самообслуговування. Втім, найбільше їй до душі припали кулінарні майстер-класи:
«З того часу як Оленка відвідує Карітас, а ми прийшли у червні – я бачу колосальний результат», – радіє пані Олександра. – «Вона відкрита, радісна, нетерпляче чекає кожного ранку, щоб скорше прийти до друзів. Насправді я дуже вдячна дівчатам, бо Оленці дуже подобається», – усміхається. – «Тут вони часто готуються всяке-різне, вона то спробує і вже собі повторює. Вдома власноруч робить обід на майстерню. Може салат нарізати, яєшню посмажити. Якщо мене дуже голова болить і я лежу, то змочує рушник в холодній воді та кладе мені на чоло», – ніжно зізнається пані Олександра. «А ще принесе чаю».
Історія Олени – це не лише відзначення її таланту та сили волі, але й доказ того, що соціальна інтеграція та регулярна робота із фахівцями створюють сприятливий майданчик розвитку та покращення вже набутих вмінь. Оленка – живий приклад непереможної міцності людського духу, стійкості та безмежного прагнення до життя. І ми безмежно пишаємося Нею та кожним нашим другом!