Як впливають на дітей насильство, втрати та хаос війни?
Зрозуміти вплив війни на дітей можна через призму так званого токсичного стресу. Токсичний стрес – це інтенсивний, тривалий стрес, спричинений постійними загрозами фізичній або психологічній безпеці дитини.
Що таке токсичний стрес і чому він такий шкідливий?
Щоб зрозуміти, що таке токсичний стрес, корисно спочатку розібратися в основах людської реакції на стрес.
У ситуаціях реальної або уявної небезпеки мигдалеподібне тіло посилає сигнал-попередження гіпоталамусу, який швидко переводить організм у стан тривоги. Майже одразу гормони стресу кортизол і адреналін розносяться по тілу, готуючи нас до боротьби, втечі або завмирання (реакція під контролем симпатичної нервової системи).
Серцебиття частішає, дихання стає прискореним і поверхневим, м’язи напружуються, очі звужуються, щоб сфокусуватися на загрозі, а кров приливає до рук і ніг, щоб підготувати нас до дії. Менш нагальні біологічні процеси – призупиняються. Зрештою, якщо нас ось-ось з’їсть лев або зіб’є машина, перетравлення бутерброда з тунцем або боротьба із застудою стають неважливими.
Як тільки загроза минає – як тільки ми втекли від неї або усунули її – наша система реагування на стрес деактивується. Наш організм повертається до свого парасимпатичного або нормального (і, сподіваємося, розслабленого) стану, який іноді називають станом «відпочинку і переварювання».
Система реагування на стрес має важливе значення для виживання людини. Завдяки цій високорозвиненій системі управління загрозами ми напрочуд добре пристосовані до відновлення після інтенсивних, короткочасних загроз нашому фізичному і психологічному благополуччю. Насправді, багато подій, які здаються травматичними, не призводять до довготривалих посттравматичних реакцій, якщо вони короткочасні, і ми маємо хорошу соціальну підтримку, яка допомагає нам впоратися з наслідками.
Що відбувається, коли стрес триває?
Проблема стресу виникає тоді, коли загрози нашому благополуччю, а особливо виживанню, є тривалими, а не короткочасними. У таких ситуаціях організм залишається в стані постійної тривоги. Не відбувається деактивації стресової реакції, не вимикаються гормони стресу, що переповнюють наш організм. Поступово це може сильно вплинути на наше фізичне і психологічне здоров’я. Наш імунітет погіршується, і ми стаємо вразливими до цілої низки хвороб. Психологічно ми можемо відчувати виснаження, тривогу, депресію, злість, з’являються ознаки травми.
Коли загрози є постійними та інтенсивними, ми називаємо стрес, який вони породжують, токсичним стресом.
Діти особливо вразливі до впливу токсичного стресу, оскільки, на відміну від дорослих, вони мають менше власних ресурсів, щоб впоратися із загрозами своєму благополуччю. Найбільш вивченими джерелами токсичного стресу серед дітей є жорстоке поводження з дітьми та нехтування ними. Жорстоке поводження та нехтування особливо шкідливі, оскільки вони, як правило, є загрозою з боку тих самих людей, від яких залежить безпека дітей – батьків або інших осіб, які здійснюють догляд за ними. Опинившись у ситуації постійної загрози, не маючи безпечного місця, надійного джерела комфорту та заспокоєння, діти, які зазнали насильства та нехтування, можуть перебувати у стані постійної тривоги, а гормони стресу переповнюють їхні юні тіла.
Для немовлят і дуже маленьких дітей, чий мозок переживає найбільший період розвитку в житті людини, токсичний стрес може мати довготривалі шкідливі наслідки, які легко помітні на сканах мозку і пов’язані з безліччю короткострокових і довгострокових проблем, таких як низька самооцінка, труднощі з довірою до людей, тривога, депресія, проблеми з регуляцією емоцій, проблеми зі сном, розлади харчової поведінки, практикування самоушкоджень чи небезпечної поведінки для життя і здоров’я, порушення концентрації уваги. Як бачимо, перед нами безліч клінічних діагнозів, але насправді (у більшості випадків) ми маємо справу зрізноманітними наслідками токсичного стресу.
Війна як досвід токсичного стресу
У багатьох дослідженнях впливу війни на дітей основна увага приділяється посттравматичному стресовому розладу (ПТСР). Дійсно, рівень ПТСР серед дітей у зонах бойових дій, що не дивно, набагато вищий, ніж у дітей, які живуть у мирних умовах.
Однак ПТСР – це лише один із проявів токсичного стресу, пов’язаного з війною. Він не охоплює широкого спектру шкідливих наслідків впливу постійного сильного стресу, пов’язаного зі збройним конфліктом. ПТСР фокусує нашу увагу на реакціях на конкретні, жахливі події, такі як вибухи, вбивство або поранення близьких, руйнування будинку.
Але він не може охопити вплив на дитячі тіла та свідомість життя в середовищі, наповненому численними, постійними загрозами, багато з яких не мають драматизму куль та бомб: крайня бідність; хронічний голод, недоїдання і зневоднення; відсутність укриття від суворих погодних умов; розлука з великою родиною і близькими друзями, а також з улюбленими домашніми тваринами; налякані, схильні до стресу батьки, чия здатність дарувати тепло і заспокоювати може значно зменшитися, і які не можуть забезпечити безпеку, якої відчайдушно потребують їхні діти. Такі стресові фактори впливають на дітей так, що виходять за рамки вузьких діагностичних критеріїв ПТСР, забарвлюючи кожен аспект їхнього психологічного, соціального і духовного досвіду.
Такою є нинішня ситуація дітей у Газі та Україні, як і дітей в інших зонах бойових дій по всьому світу. Без сумніву, коли насильство в Газі та Україні зменшиться і сім’ї зможуть почати процес відновлення свого життя, з’являться дослідження, які задокументують поширеність ПТСР серед дітей, які пережили тривалі бомбардування і руйнування своїх будинків і громад, втрату близьких і друзів. Але ці дослідження не зможуть повністю відобразити шкоду для психічного здоров’я та психосоціального благополуччя дітей, спричинену постійними загрозами – токсичним стресом, якого вони зазнають у цих триваючих і жорстоких війнах.
Для усунення наслідків токсичного стресу, якому постійно піддаються діти в зоні бойових дій, необхідно припинити насильство і відновити безпеку. Доступ до їжі, води, житла та охорони здоров’я має бути негайно відновлений, діти повинні повернутися до передбачуваної структури та шкільного розпорядку, а батьки потребують підтримки, щоб подолати власний стрес, травму та горе. Це неабиякий виклик у суспільстві, де лікарні, клініки, житлові будинки, школи та магазини були зруйновані, а їхні працівники вбиті, поранені чи травмовані.
Численні дослідження задокументували стійкість дітей в зоні бойових дій до хронічних негараздів, і їхній нинішній досвід екстремального стресу жодним чином не прирікає їх на життя, повне страждань чи каліцтв. Наші тіла і розум еволюціонували, щоб зцілюватися, і шкода може бути виправлена навіть після найжахливіших переживань. Але правда й те, що стійкість має свої межі, і чим довше триватиме ця війна, тим стійкішим буде її слід у тілі та свідомості її наймолодших жертв.
Кеннет Е. Міллер, PhD
Psychology Today
Переклад з англійської та адаптація: Назарій Петрів