Психологиня Карітасу Львів розповідає що тепер все частіше зростають запити “почуття самотності”. Проте не заведено звертатися до психолога з таким запитом, тому переважно це почуття приховане за іншими турботами та негараздами.
Мільйони українців опинилися в ситуації вимушеного переселення заради збереження життя та здоров’я свого й рідних. Їм довелося залишити звичне життя. Турботи змінили свій характер, в пріоритеті стали не емоційний і соціальний комфорт, а базові потреби та безпека.
Після евакуації з небезпечних зон часто члени сім’ї чи родини змушені проживати в одній кімнаті. Фізично бракує простору, часу і можливості для усамітнення, щоб почути свої думки й потреби. Раніше кожен мав свої клопоти та обов’язки (школа, робота, навчання), був звичний ритм життя. Тепер може бути багато вільного часу, проте що з ним робити?
В багатьох до вимушеного переселення додаються такі переживання: хтось із рідних є в лавах ЗСУ; дорогі люди залишилися на території бойових дій чи в умовах окупації; хтось втратив близьких чи рідних. Це спонукає до бажання захиститися, не створювати близьких стосунків, щоб уникнути нового душевного болю.
Також не рідкість випадки, коли внутрішньо переміщені українці розповідають про зростання віддаленості з близькими, з якими вони завжди були в теплих відносинах. Чому? Тому що людина схильна концентруватися на власних переживаннях і може не задумуватись, що іншим теж непросто. Або щоб вберегти рідних, не розповідати про почуття, не плакати в присутності інших. “У кожного свої переживання. Навіщо їм мої?” (цитата). Одразу розповісти всю гаму різних переживань, які пов’язані з почуттям самотності, є складно, адже душа кожної людини багата й унікальна. На жаль нема універсального рецепта, щоб позбутися цього емоційного стану.
Побутує думка, що розповідати про свої почуття – це “жалітися”. Насправді люди соціальні, тому усім потрібні близькі стосунки. Кожен потребує у своєму житті відносин хоча б з однією людиною, де можна бути собою, ділитися переживаннями та отримувати підтримку.
Варто пам’ятати: про психічне здоров’я потрібно дбати, так само як і про фізичне.