Життя, немов перекотиполе, що постійно женеться вітром, який здатен перекинути нас через безліч випробувань і складних ситуацій. Але навіть у найсильнішій негоді, коли здається, що все втрачено, може знайтися ниточка надії, яка покаже шлях до виходу.
Саме такими надійними нитками, сплетеними в міцну павутину взаємодопомоги та розуміння, є відчуття братерства та підтримки. Іван і його мама, пані Світлана, через російських окупантів, змушені були залишити свою рідну землю та розпочати нове життя в іншому місті.
«Зараз ми живемо у красивому, зеленому та затишному містечку Пустомити. Мені подобається це місце. Але я сумую за своїм Харковом», – ділиться Іванко.
Єдине, що залишилося Іванкові від минулого життя – старий шкільний портфелик, у який мама похапцем складала документи, теплі речі та їжу. Усі спогади про безтурботне дитинство та щасливі моменти минулого переплелися з надією на краще майбутнє.
«Так я зрозумів, що відтепер нас називають переселенці. Ми довго їхали машиною, поїздом, автобусами та ще підвозили автомобілями незнайомі нам люди».
Як би складно не було, та пані Світлана, яка завжди була для нього опорою, не дозволила жодним негараздам зірвати душевні крила свого сина та притлумити його наснагу до навчання.
«Мені видали підручники, мама купила зошити, ручки, олівці. Та якоїсь миті я розумію, що мій рюкзак зносився під час подорожі і тепер нема де поскладати моє шкільне приладдя».
Портфель, в якому була збережена пам’ять про минуле, залишився зношеним, свідчачи про пройдені труднощі та випробування, залишається важливим символом їхнього шляху. Але Іванко, як і кожна дитина, що через російських окупантів втратила домівку, заслуговує на новий початок.
«На щастя мамі хтось із нових знайомих приніс ранець свого сина, яким він уже не користується. Так це був не новий рюкзак, але мені так пощастило, адже в той момент мама не мала грошей на новий», – пригадує Іван.
Давайте долучимося до акту великої доброти: пожертвуємо невелику суму або власноруч придбаємо новеньке приладдя. Разом ми можемо зробити цей світ кращим, починаючи з невеликих, але важливих кроків. Єднаймося у цій благородній справі і допоможімо Іванові купити новий портфель, який стане його путівником до нових горизонтів та незабутніх досягнень.
«Звичайно, як і всі діти, я б хотів свій новий рюкзак. Але дякую маминій знайомій, що подбала про мене».
Нагадаймо собі, що навіть у найтемнішу годину можна знайти світло, коли ми докладаємо зусиль. Давайте зробимо цей світ кращим для Івана та всіх, хто потребує нашої підтримки. Давайте покажемо, що ми можемо змінити життя навіть однієї дитини, маленьким добросердним вчинком.
Заплющте очі та уявіть собі щасливу усмішку на обличчі хлопчика та його мами, коли вони отримають новий портфель із приладдям, і відчуйте ту радість, яку ми разом можемо подарувати!